» » Новий 2018 рік у Ємах

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

19:01, 03/01/18. Літературщина / GAL

Новий 2018 рік у Ємах

  • Текст
Новий 2018 рік у Ємах
Ч. 3

Сеїночи над раном нарешті став дождь. Небо си розвидніло, хмари, що йшли одним фронтом десь з Перкалаби, коло Устєріків розходилиси на два боки. Одні йшли на Буковину, другі десь на Жєб’є. Скупі промені сонця пороздирали мрєчь і порозкидали кусками по бердах. Та й добре, бо шье штири дни до Вечері, чьоловік би шош ше зробив по надвірю, а то нє лиш самі дожді.
А в селі коло хати все йкас робота си знайдет. От я, хочь йкий пустий ґазда, а теж маю що: он верьх хати тре стєти три акації, би вітер їх не трутив на хату, та й граб’є тра робити, бо вже кілька років стоїт… Але перший раз мушу дровец уколоти. Воно ніби за днини і плюсова температура, але вночи може бути по всєкому, нераз і морозец лаком си взєти. Та й все ж не літо – січень на дворі.
Тож, встаю я від камп`ютера… [А вставати ж не хочеться: в хаті тепленько, в печі потріскують дрова, на столі ялиночка ще дихає через раз молодим хвойним віддихом, а на ній лампочки кольорові миготять спокусливо, на образах по стінах свєтці з Сусиком і Пречистов – такі спокійні, врівноважені, умиротворені. Аж заздрість бере – от добре бути святим. Але ти, сарако, не святий, то ж давай – дуй колоти дрова, аби`с не замерз вночі, разом з ялинков, лампочками і святими заодно]…
Ну, то стаю, натєгаю грубі шкарпетки на ноги, запихаю ноги в ґумаки, вбираю на тєльнік в зелену полосочку колишню жінчину блюзку на замочку, закладаю куртку Reserved, вицвілу бейсболку – на голову, та й іду до дровітні.
На підході до дровітні вже відчуваю, як мої руки стужилися за фізичною працею. Тож я повільно, як досвідчений дроворуб, беру у руки свого колуна – страшного, з широким лезом, з топорищем довгим від землі аж мені по тойвово. Низ жовтого топорища внизу чомусь зафарбований на два захвати у червоний колір. На перший погляд може здатися, що я беру сокиру в цім місці руками, замащеними кров’ю своїх ворогів… Ну, та ви знаєте про кого я. Але менше з тим. Отож, беру я поліно, кладу на ковбок, поправляю, беру в руки сокиру, замахуюся над головов і…
Ех! та де я годен це описати – це тра видіти: і цей ковбок, і цей колун, і ці руки… і той випуклий драглистий животик, і його візаві горбок на карку, і той червоний писок, і тоте підборіддя, що спадає хвилястими дворівневими каскадами, і оті очі – очі, сповнені сумішшю страху і непевності, знеохочення і приреченості… Ох! якби ж це хто видів, то смієв би си певно зо три днини.
І дарма! Бо за цих три дні я дровец наколов доста, і акації всі три завалив. Виявилось, що нищити природу не так вже й важко, зате, як приємно. Тож, поспішайте, небожєта, не лінуйтеси. Поки щє є шо нищити!
  • FaceBook коментарі