» » Останні галицькі адмірали

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

19:05, 19/05/19. Тексти / ЗМІ / УА

Останні галицькі адмірали

«Галицький адмірал» на перший погляд звучить, як кпина – адже в Галичині немає навіть великих судноплавних річок, не те, що моря чи океану. Але й самої Галичини як формального адміністративного утворення також вже немає. А от коли була – були й адмірали. Тобто сто років тому.

На початку 1919 року, коли італійці окупували Істрійський півострів і портове місто Пола (тепер це - Пула у Хорватії), у якому знаходилася головна база військово-морського флоту Австро-Угорської імперії, його разом з іншими військовослужбовцями та чиновниками неіснуючої вже монархії покинув і вищий морський офіцер Орест Зарицький.

Орест Зарицький, що походив з дрібного шляхетського роду гербу «Nowina», народився у 1863 році в селі Стриївка, Збаразького повіту, Королівства Галичини та Володимирії. Після закінчення навчання на Медичному відділенні Віденського університету Зарицький 28 років прослужив лікарем-офіцером ц-к військово-морського флоту Австро-Угорщини. Як пише Леонід Кирилаш, журналіст і дослідник морської історії із Запоріжжя, Орест Зарицький «пройшов шлях від корветного лікаря (лейтенанта) до морського генерального штабного лікаря (контр-адмірала)». Серед біографічних цікавинок дослідник згадує про те, що «як корабельний лікар бойових кораблів Зарицький побував у багатьох країнах Європи, Америки, Африки й Азії. Дотепер у Віденському музеї природознавства зберігається привезений ним з островівКарибського морячереп стародавньої людини».

В роки Першої світової війни Орест Зарицький входив до керівного складу санітарно-медичної служби флоту, а з 1 грудня 1917 року став командантом (командиром і головним лікарем одночасно) Морського шпиталю у Пулі. За місяць до того, першого листопада цісар Карл I присвоїв Оресту Зарицькому вище військово-морське лікарське звання — морського генерального штабного лікаря (Marine-Generalstabsarzt — контр-адмірал). На цій посаді він і завершив свою кар’єру, оскільки 30 жовтня 1918 року Австро-Угорський військово-морський флот був розформований. Однак, «як останній керівник санітарного відомства, він зобов'язаний був забезпечити проведення всіх ліквідаційних заходів» - пише Кирилаш. На батьківщину, до родичів у село на Тернопільщині австрійський контр-адмірал повернувся в 1922 році. Там же й помер у 1930 р. і похований на сільському цвинтарі – у селі Нище, Зборівського району.

Орест Зарицький був останнім, але не першим і не найвідомішим галицьким вищим морським офіцером цісарсько-королівського військово-морського флоту. Властиво, свої найвищі посади він «успадкував» від ще одного галичанина – Ярослава Окуневського. Який, зрештою, і намовив Зарицького в студентські роки зробити такий життєвий вибір.

Сам Ярослав Окуневський народився у 1860 році в містечку Радівці у Герцогстві Буковина у священичій родині. Виростав у гуцульському селі Яворові. Підчас навчання на медицині у Відні підписав контракт з військовим відомством Австро-Угорської імперії, за яким в обмін на стипендію зобов’язався відслужити лікарем на ц-к військово-морському флоті. Його біографія значною мірою сьогодні відома завдяки дослідницькій праці низки людей, одним з головним серед яких є львівський професор, доктор медицини Ярослав Ганіткевич. Ось що він пише: «Адмірал Окуневський відзначався великою працездатністю, обширними знаннями, високим інтелектом. Вільно розмовляв англійською, французькою, італійською та німецькою мовами, знав історію, географію, навігацію… Він є автором наукових праць із медицини, військово-морської зокрема. Саме Ярослав Окуневський розробив військово-медичний статут військово-морського флоту Австро-Угорської імперії, який, з невеликими доповненнями, чинний і сьогодні у військово-морських флотах багатьох країн світу».

Ярослав Окуневський ще зі студентських років був досить відомим в українських національно-патріотичних середовищах завдяки своїй діяльності та письменницькій амбіції. За його життя вийшли друком дві книжки нарисів із різних країн світу, де він побував підчас службових плавань, під назвою «Листи з чужини» (перевидані одним томом під цією ж назвою видавництвом «Темпора» у 2009 році).

На початку Першої світової війни Окуневський був уже Головним лікарем та начальником Головної медичної служби ц-к флоту, з адміральським званням - «Marinegeneralstabsärzte» -Морський генеральний штабний лікар, тобто контр-адмірал, яке він отримав 1 листопада 1914 р.1 грудня 1917 року Ярослав Окуневський подав у відставку і виїхав до Відня, щоб допомогти керівництву ЗУНР організувати медичну допомогу українським солдатам і цивільному населенню в Галичині. Окуневський на кілька років «з головою» поринув у діяльність керівних органів ЗУНР, допомагав також урядові УНР.

Після поразки українських визвольних змагань жив у будинку брата в містечку Городенка, нині Івано-Франківської області. Помер у 1929 році і похований на городенківському цвинтарі.

На завершення варто теж додати, що обидва галицькі контр-адмірали закінчили своє життя в бідності і самотності. Заощадження в основному були потрачені ними на підтримку «національної справи», а належну їм військову пенсію новоутворена польська держава під різними приводами не виплачувала. Пригнічене поразкою та важкими міжвоєнними обставинами українське суспільство також не надто переймалося своїми адміралами.

Потім був майже півстолітній період радянського затирання слідів будь-якої некомуністичної минувщини. І якщо на сьогодні пам’ять про них збереглася, то передусім завдяки таким дослідникам, як Л. Кирилаш, проф. Я. Ганіткевич та ще низці людей, які роблять все можливе для вшанування цих видатних історичних постатей. З такою рідкісною специфікою для нашого народу – імператорських контр-адміралів.



  • FaceBook коментарі