» » ЗЕ-People

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

12:04, 01/04/19. Тексти / УА

ЗЕ-People



  Оскільки перший тур виборів уже минув і час робити якісь висновки, то стаття про “сенсаційну” перемогу кандидатури Володимира Зеленського не повинна розцінюватись як агітації. Тим більше, що тут не йтиметься про нього як людину – слабку особистість, сильного коміка чи ніякого політика. Зараз саме час глянути на «феномен» ЗЕ крізь призму того, в якому стані перебуває українське суспільство – і те, яке “відповідальні громадяни”, і те, яке “простий народ”.

  Та частина суспільства, яка складається з активних та відповідальних громадян, на цих виборах знову не мала свого єдиного, задовільного для всіх кандидата, тому розпорошилася між кількома, залежно від регіональної, культурної чи станової специфіки. А хто не здатен згуртуватися, той, як відомо, не спроможний і перемогти.

  А от та частина, котра народ, і не збиралась перемагати, тому навіть не шукала найкращого, бо нікому не вірить і нікого не шанує. Вона вибирала найгіршого – всім на зло, а особливо владі зокрема і елітам загалом. «Бо дістали!». І кого ж можна було вибрати собі за найгіршого, в країні де президентами вже побували і «хитрий лис», і «п’яниця», і «юродивий», і «зек», і «барига»? Як найобразливіше протестний виборець міг би окреслити людину, якій за посадою належатимуться найвищі почесті і влада? Правильно – клоун, паяц, «шут гороховий».

  Зрозуміло, що виборець, який голосував за Зеленського, теж не стільки покладав на нього надії, як на кращого кандидата, скільки прагнув таким вибором сказати владі своє «ні» (у вигляді чи то показування їй середнього пальця, чи то посилання її у відомому напрямку). І не лише конкретній владі, але й всім владним елітам періоду незалежності України, тобто політичному класові і політичній системі, що склалися в нашій країні.

  Це добре, що українці нарешті дозріли до того стану, щоб висловити рішучий протест. Погано те, як вони це зробили. Коли розвинені суспільства в цивілізованих країнах хочуть сказати владі – ні, то вони прикладають зусиль, щоб віднайти свого кандидата і привести його до влади. Але Україна не є достатньо цивілізованою державою, а наше суспільство не є розвиненим.

  Народ же за своєю суттю не здатен на такі зусилля, бо він – проста людина, малий українець, люд божий - не сприймає морального авторитету, не слухає – релігійного, не розуміє – інтелектуального, не вірить – владному. Він здатен вибухнути, як «хлопушка», і відразу ж розсипатися кольоровим конфетті на землю, під ноги тим, хто стоїть на твердому ґрунті. Так сталося практично з усіма протестними акціями, що відбулися в Україні за цих неповних три десятиліття.

  Зрештою такі «соціальні вибухи» не є нічим новим у світі. Але їхні ефекти є різними. Небезпечними вони є тільки там, де немає альтернативи у постаті громадянського суспільства. Саме там на вибуховій хвилі простолюду до влади можуть прийти крайні радикали, цинічні популісти, або й зовсім неврівноважені особистості. Європа вже пройшла через це після Першої світової, Азія і Латинська Америка – після Другої. Ще сто років тому Ортега-і-Гасет попереджав: «Маса не зважає на доводи і тільки вчиться на власній шкурі». Шкода, що ми так і не засвоїли цього уроку.

  Не таємниця, що така проста людина, яку в стабільному суспільстві хочеться пожаліти, підтримати, заохотити, в «часи смути» стає отим небезпечним «шумовинням», більшовиком, самозваним суддею і добровільним катом, без участі якого не обійшовся жоден переворот, бунт чи погром. Зараз ми якраз увійшли у «часи смути» і не тільки тому, що народ вирішив подати голос, а тому, що немає іншого голосу, якого б він послухав. Згаданий вище Ортега-і-Гасет писав і про це: «Відсутність «кращих» породила в масі, в «народі», столітню сліпоту. Він не розрізняє кращих і гірших».

  В передвиборчій істерії багато-хто із, здавалось би, притомних людей, отих відповідальних громадян, називали прихильників кандидата Зеленського «дебілами» (точніше – ЗЕбілами). Ой ні – вони значно небезпечніші. І то не як окремі одиниці, а як організована спільнота – ЗЕ-people. Тому проблема з розпорошенням, із знешкодженням цієї спільноти у якнайшвидші терміни є для відповідальних громадян не тільки питанням розумного вибору на наступних виборах, а може стати для багатьох з них і питанням «життя та смерті». А може навіть і без лапок.

  Тож, хоч-не-хоч, а всім тим українцям, які належать до залишків «середнього класу» чи початків «громадянського суспільства», доведеться зорганізуватись, щоб досягнути бодай якось суспільного порозуміння, укласти договір. Бо ЗЕ-піплові ніякі договори не потрібні, адже він нічого не збирається будувати – його участь – це протест, бунт і руйнування. Ті ж, хто хоче зберегти збудоване і будувати далі, повинні врешті-решт об’єднатися. І якщо здається, що об’єднання навколо одного кандидата із кількох наявних неможливе, то це означає, що треба знайти іншого кандидата. Це завдання, зрозуміло, на майбутнє і воно не залежить від того, хто переможе на цих президентських виборах.

  • FaceBook коментарі