» » Українець з блукаючою ідентичністю

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

21:01, 24/01/19. Тексти / ЗМІ / УА

Українець з блукаючою ідентичністю

Відзначати «акт Соборності» можна й треба, але не можна ігнорувати фактів. Наприклад, віддаючи шану за нинішню «соборність» лідерам УНР, Гетьманату, Директорії, потрібно усвідомлювати, що вони почали цю справу і робили все, що могли, але тоді сто років тому вибороти державу не вдалося.

З іншого ж боку, Україна в її сьогоднішній формі існує значною мірою завдяки УРСР. Тому, що з точки зору українських законів і міжнародного права українська держава в її нинішніх кордонах є правонаступницею Української Радянської Соціалістичної Республіки. Задля збадьорення сердець українських патріотів, звичайно ж, можна твердити, що сьогоднішню Україну ми завдячуємо Грушевському і Петлюрі, Коновальцеві і Бандері, але – це неправда. Це версія історії, сказати б, для внутрішнього вжитку. За межами України з нею далеко не заїдеш, особливо в офіційних стосунках. В поважній розмові відразу ж виникає питання про правонаступність нашої держави. А з цим, як знаємо, є проблеми.

Рік тому, 22 січня 2018 р. група депутатів-націоналістів зареєструвала у Верховній Раді законопроект №7521 «Про правонаступництво України щодо Української Народної Республіки». Але до голосування навіть не дійшло. Головне науково-експертне управління ВР законопроект розглянуло і 23.07.2018 р. оприлюднило Узагальнюючий висновок: «за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно відхилити». Чому ж – непатріотична позиція, політична доцільність, ситуативна недоречність? Та ні – буква закону.

Висновки управління викладені на десяти сторінках, тож немає ні місця, зрештою, ні потреби їх тут наводити повністю. Але окремі аргументи заслуговують таки на особливу увагу. Наприклад,

«Законопроектом пропонується визначити, що «Україна є правонаступницею Української Народної Республіки» (стаття 1 проекту), проте ані в законопроекті, ані в супровідних документах до нього не обґрунтовується, які саме правові наслідки для України як суб’єкта міжнародного права спричинятиме цей юридичний факт» - сказано у Висновку. Що ж мається на увазі? – читаємо далі:

«Виникає також питання й щодо території, адже, як відомо, територія сучасної України не збігається з межами території УНР. Так, ІІІ Універсалом до території УНР відносились: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Відкритим в контексті поданого проекту залишається також питання правонаступництва щодо державних боргів УНР. Зазначимо, що відповідно до статті 33 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. до України як держави-правонаступниці УНР перейдуть всі борги УНР як держави-попередниці».

Ще депутати-націоналісти хотіли, аби в законі про зміну правонаступництва було зазначено, що Україна упродовж десятиліть була «окупованою» територією. Але й тут є нюанси: «територія визнається зайнятою (тоді цей термін застосовувався до поняття «окупація»), якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії» Разом з тим, як відомо, мільйони українців – громадян СРСР, які склали військову присягу, не виявляли наміру відмовитися від такої присяги, вважали її цілком свідомим і добровільним актом зі свого боку. Насамкінець, слід зауважити, що Україна на міжнародному рівні ніколи не заявляла про протизаконну окупацію РСФСР її історичних теренів у період з 18 березня 1921 року по 23 серпня 1991 року».

Тобто, переповідаючи своїми словами, можна підсумувати, що формальна зміна правонаступництва сучасної України від УНР створила б проблеми, яких вирішити було б дуже складно, а практично неможливо. По-перше, кордони УНР станом на сьогоднішній день виявились би ще більше обкроєними, ніж кордони УРСР, яких українці, як на цю мить, виявилися нездатними захистити. Не кажучи вже про те, що Крим і Закарпаття взагалі не входили до складу грушевсько-петлюрівської держави. По-друге, українцям довелось би взяти на себе, крім боргів перед МВФ, ще й борги УНР і тоді, скоріш за все, довелось би кредиторам віддати не тільки землі, але й душі. По-третє, навіть, якби такий правовий кульбіт (зі зміною правонаступництва) був здійснений, то це не перекреслило б факту співучасті мільйонів етнічних українців, як у здобутках Радянського Союзу, так і у його злочинах – адже українці були і у складі КПРС, і в правоохоронно-каральній системі, на командних посадах в радянській армії і в пенітенціарній системі і т.д.

Крім того є ще один делікатний аспект: якщо Україна «є» правонаступником УНР і «нічого не має спільного» з УРСР, то повинна б повернути своїм і чужим громадянам майно, незаконно відібране радянською владою, яке українська держава зараз ужиткує, яким торгує, яке занедбує. Якщо Україна хоче бути європейською, цивілізованою державою, то так повинна б і зробити. Чи готова? Та це вже інше питання. А зараз ще повернімося до наших співгромадян, які щиро святкують День Соборності.

Перед обличчям цих фактів їхня декларована європейськість, їхнє бажання відхреститися від злочинів комунізму, їхнє бажання прикрити нездоланну корумпованість і нездатність до реформ наших «обранців» з національних еліт, призводить тільки до ще більшого загострення комплексу «блукаючої ідентичності»: на словах ми майже-європейці, а по факту екс-совки.

Роздвоєння особистості, само-ідентифікаційна шизофренія – це небезпечні суспільні хвороби. Без їхнього лікування національний організм і надалі залишатиметься недієздатним, бо хворе суспільство не здатне вирішити основних проблем. Лікування тут непросте, але можливе – потрібно перестати видавати бажане за дійсне і подивитися в очі правді.

А правда є такою, що нинішня соборність української держави є не тільки, чи й не стільки наслідком ухвалення так званого «акту Злуки» і боротьби петлюрівців чи бандерівців, а передусім результатом перебування України у складі СРСР і діяльності українських комуністів, типу Кравчука, радянських «гебістів», типу Марчука, і чисельних українців, що входили до складу всесоюзної номенклатури, типу Кучми. І в цій правді немає нічого ні поганого, ні доброго – просто так склалася доля українців і так сформувалася доля України. Історію заднім числом не перепишеш. Але можна, правдиво оцінивши свою історію, зробити висновки і на цій основі будувати своє правдиве майбутнє.


Ілюстрація - Andrzej Mleczko



  • FaceBook коментарі