» » Кордон. Повернення.

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

21:01, 12/01/19. Літературщина / УА

Кордон. Повернення.

Спочатку, після з’їзду з траси на Мішкольц зникають TIR-и і швидкісні автомобілі на словацьких реєстраціях. Потім, після з’їзду на Дебрецен зникають лавети, навантажені уживаними автомобілями з Франції чи Німеччини, і щільно заповнені заробітчанами з Румунії чи Молдавії буси на румунських номерах.

Далі стає зовсім пустинно. Де-не-де вдалині попереду блимають габаритні вогні автомобілів, назустріч нікого практично немає. Іноді ще прудкі малолітражки місцевих угорців то несподівано вискакують на автобан, то квапливо зіскакують на локальні дороги, що провадять до затишку місцевих сіл та містечок.

Якось несподівано для себе і ти опиняєшся на одній з тих місцевих доріг, що веде до кордону. Типовий провінційний автошлях – хвиляста асфальтна поверхня, рух в одну смугу, вздовж дороги однотипні хатинки із подвір’ями, загородженими великими воротами. Одноманітний нудний краєвид обабіч шляху. Людина на вулиці – це рідкість.

І отак поки їдеш тих кількадесят кілометрів до східного кордону, відчуваєшся, як тебе засмоктує трясовина колективної самотності, обплутує павутина культивованої тут журби, огортають сутінки дещо нервової нудьги, яка тут безроздільно панує. А мозок проїдає одна лише думка: о, Боже, далі буде ще гірше, там буде зовсім погано.

І це відчуття наростає до самого кордону. Особливо того другого – східного. Тут вже немає холодно-ввічливих європейських функціонерів обслуговування подорожніх на кордоні, які підходять до машини, беруть паспорти, а потім їх приносять. Тут спочатку стоїть солдат-прикордонник – хоч зачуханий, але з автоматом. А далі сидить у будці з комп’ютером прикордонник-начальник – вічно втомлений і роздратований. Цей з будки не виходить, а ти маєш підійти і вклонитися до віконця зі своїм паспортом – і мовчати, чекати і мовчати. Бо це у них там в Європах прикордонник – це функціонер, а у нас – це влада.

Тому, потрапляючи в чергу на кордоні, людина сходу робиться якоюсь маленькою, приниженою і притишеною. Вона повертається у свою країну, не як любляча дитина до дбайливої матері – радісно і охоче, а як собака, що зірвалася з ланцюга, набігалася на свободі і нарешті винувато йде до суворого господаря, чекаючи на заслужену кару. З покірним опущеним поглядом, хоч і з погано прихованим оскалом. «Ану ж наступного разу не випустять».

Ось чому виїзд з цієї країни - це свято, але перетин кордону – справжня тортура. Особливо при поверненні.


  • FaceBook коментарі

в 11:46
Если у вас на работе или дома заблокирован доступ к этому или любому другому сайту, или вы просто не хотите оставлять следы в интернете Используйте tor browser он обходит все возможные блокировки провайдеров и обеспечивает анонимность. скачать русскую версию tor browser https://tor-browser-vpn.ru/
-
  • Подобається
  • 0