» » Собача печаль

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

10:09, 28/09/18. Літературщина / УА

Собача печаль

Отак бува вийдеш осіннім ранком на Високий замок, а там – останні теплі дні: небо блакитне, як хвильки на лазурному побережжі, сонце тепле і лагідне, як груди чужої молодиці. А сучок скільки навколо – різної масті, різних порід, різного віку і кондиції – просто якийсь собачий morning-club.

Ех, а в тебе на поводку бабулька-опікунка. І не покинеш же її, ще загубиться. А хто тоді буде тебе годувати і напувати, прибирати за тобою гімна і вискубувати блохи. Можна, звичайно, було б дозволити їй трохи побрикати десь тут поруч у кущиках. Наприклад з он тим джентльменом у фірмовій курточці «ЛКП Зелений Львів». Він теж самотньо скулився на лавочці після покропленого aquavitaсніданку і сумно співає: «Як ми наступали, нам сурми не грали».Але це може бути небезпечно, бо після такого брикання напевно ж доведеться викликати або мусорів, або швидку.

Похмурі думки накликали сірих хмарин. За таких обставин не залишалося нічого безпечнішого, ніж повернутись додому. Дома теж добре: поїв ковбаски, ліг на канапу, полизав яєчка і мрій собі про наступну весну. І про свободу. І про печаль, звичайно ж.


  • FaceBook коментарі