» » Істрія. ч.3

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

22:10, 12/10/17. VoP-tours / УА

Істрія. ч.3

  • Текст
  • Фото
Істрія. ч.3
Тривалий літній відпочинок на побережжі Адріатичного моря у Хорватії часом викликає у людини дивні, сказати б - крамольні думки. Отак встаєш одного ранку і думаєш: скільки можна ходити на це море? Що обов`язково пертися кожного дня як на роботу, як на каторгу, прости Господи? Таке ніби ти морів не видів. Хоч треба визнати, що такого чистого й романтичного побережжя й не видів`єм. Вода прозора настільки, що часом аж не зручно в неї заходити, не помивши ніг перед тим.
Бува пливеш собі на спинці, розглядаєш кам`яні плити побережжя, вилизані за сто- чи тисячоліття морськими хвилями у гладкі і зручні лежанки; або подивляєш сосни і пальми, кіпариси і пінети,та тут глип на ноги і аж води захлепнеш повний писок від несподіванки: ти, рагулю, знову забув пазурі пообтинати. Купи си ласти, як ти такий забудькуватий. Але шо ласти поможут, такими пазурами, то й ласти попрорізає – шкода грошей.
Зрештою, - заспокоюєш себе, - може на твої пазурі ніхто й не дивиться. Хоча… ти ж витріщаєшся на тіла і обличчя пляжного жіночого інтернаціоналу. Правда, не довго, бо й то набридає. Щось ті європейки тут задовго сидять, по два-три тижні, от мінялись би частіше. А то приїдаються: вже знаєш кожну складочку на їхніх плавках, кожну зав`язочку на станиках. Ну нудно ж.
Польки, правда, міняються щотижня, але шо мені з того – польки мені ще в Польщі набридли. Втім, я не нарікаю. Добре, що хоч рускіх і українок небагато, а то взагалі був би кошмар, а не відпочинок.
Нє, не йду нині на пляж. Сяду краще в тіньовій кімнат старої кам`яниці, направлю на себе вентилятор, поставлю поруч плящину мальвазії і почитаю оголошення в місцевій газеті. З колонки, підключеної до ноутбука, спокусливо інтонують дєвойки з “The Frajle” – «Іх лібе діх, доджі да ті напішем стіх, доджі да те полюбім» - а я поринаю у читання.
Переглянувши для годиться зовсім зайві рубрики, типу «нерухомості» й «антикваріат», доходжу до цікавого і корисного розділу – «знайомства». Ану-ну, як у них тут рекламуються хлопи мого віку?
«53/189, Джентльмен, юрист, толерантний, красномовний, гедоніст. Шукаю гарну, розумну і пристрасну дєвойку до 42 р. для щирого кохання»;
«55/190, Академічно освічений, нєжно боґат (5 квартир). Шукаю гарну, розумну і пристрасну дєвойку до 40 р., котра прагне вийти за багача по любові»;
«55/190, Далматинець, котрого мучить образ Моніки Белуччі, шукає дівчину з подібними даними, задля кохання і шлюбу».
Ну з цими все ясно – я теж так можу. Правда вони якихось старушок сорокалітніх шукають. І чого б це з такими стартовими можливостями? Ну ОК, а що нам запропонують представниці прекрасної статі, на очікуваннях котрих старий солдат міг би збудувати свою крихку будучність – як писав Селепко Лавочка.
«Сексі удовиця, 65 р., з твердими грудьми, шукає мужчину завжди готового до акції»;
«Ніжна, недосвідчена дєвойка, +18, шукає мужчину для терплячого опікунства»;
«Грайлива любителька допоміжних засобів, 40 р., шукає коханця для оральних ігрищ».
Ого, таке в газетах писати – встид-ганьба. Фе. Треба припиняти ці читання, бо ще фантазія розбурхається, а грошей все-одно ж нема на задоволення фантазій. Та ще й таких… недешевих.
Ну от, на пляж не пішов, оголошення почитав, мальвазію випив. І що – не лягати ж спати. Та, на щастя, Істрія повна середньовічних містечок, своєрідних туристично привабливих об`єктів, безплатних музеїв під відкритим небом. Туди нам і дорога, тож сідаймо на ровер чи на поїзд, на автобус чи на авто і – як співає «Піккардійська терція» - «най собі їде».
А про те, що там увиджу, напишу видтак.
  • FaceBook коментарі