» » Трикутник (не)довіри

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

15:09, 08/09/18. Тексти / ЗМІ / УА

Трикутник (не)довіри

Україна знову впадає в психоз передвиборчих агітацій і маніпуляцій. Настрої пересічного українця ті ж, що і завжди: 1. Невідомо, за кого голосувати, 2. За кого б не проголосував, ніяких змін на краще не буде. І це зрозуміло, бо не політики, не президенти і не депутати з урядовцями генерують зміни – вони їх можуть підтримувати, супроводжувати, реалізувати, захищати і т.д. Кардинальні суспільні зміни генерує суспільство, громадянське суспільство. І саме неспроможність українців збудувати громадянське суспільство і є найбільшою, сказати б, системотворчою проблемою України.

Для чого цивілізованим державам громадянське суспільство? Та для того, щоб вибирати, призначати і контролювати владу. Що таке громадянське суспільство – це суспільний консенсус, коли громадяни визначають, як вони хочуть жити і як не хочуть, доводять це до відома політикам, а ті реалізують волю громадян. Та якщо система дає збій, а таке трапляється в різних частинах світу, тобто політики починають писати закони для себе, а не для інтересів суспільства, а чиновники використовують їх для своїх цілей, то суспільство повинно їх прогнати. Але, щоб так зробити, в суспільстві повинно бути чітке розуміння і спільна думка про те, які їм політики та урядовці потрібні і які непотрібні. А це знову ж таки – суспільний консенсус.

Консенсус - це не революції і не Майдани, це домовленість про правила співіснування, які б задовільняли всіх. Ця домовленість досягається в результаті діалогу, а тримається на довірі одних громадян до інших, що всі будуть чесно виконувати взяті на себе зобов’язання перед членами суспільства, а не перед владою чи політиками.

І ось цього власне бракує українцям з моменту проголошення незалежності. З самого початку «східняки» не довіряли «западенцям», російськомовні - україномовним, православні – греко-католикам, ліві - правим, робітники – працедавцям, інтелігенція - бізнесові тощо.

Але й зараз, після стількох років наступання на ті самі граблі, після двох Майданів, після втрати Криму і воєнного конфлікту на Донбасі, українці не можуть домовитися про спільні інтереси. Зараза недовіри й надалі роз’їдає саму матерію спільноти. Всі всіх підозрюють: той таємний сєпар, а он той фальшивий патріот, той московський агент, а он той вашингтонський шпигун, той липовий герой, а он той псевдо-волонтер. А крім того, покупці не довірять продавцям, пацієнти - лікарям, студенти – викладачам, жертви прокурорам, потерпілі – поліції, пішоходи – водіям, і всі разом – журналістам, експертам, рекламодавцям, агітаторам і проповідникам.

У відомому вислові «розділяй і владарюй» йдеться якраз про те, щоб поділити людей, посіявши поміж них недовіру. Бо коли у спільноті виникає недовіра, тоді найлегше маніпулювати людьми, не дати їм домовитись і знайти спільного вирішення з важкої ситуації. Щоб за вирішення проблеми могли взятися різні підозрілі «рішали» - від політики, бізнесу, релігії тощо. На чому вдало спекулювали і спекулюють всі політичні сили незалежної України.

Тож без повернення цієї довіри поміж громадян, без суспільного консенсусу, який би усунув «рішал», ніякі вибори і політична боротьба нічого не змінять. Це, здається, зрозуміла частина громадських діячів, принаймні у Львові, котрі останнім часом вийшли з ініціативами, типу: Нагорода довіри, Форум довіри, Сніданок довіри, Бієнале довіри. Все це, на жаль, тільки кволі заявки на створення механізмів відновлення довіри, але рух відбувається у правильному напрямку.

Трьома головними основами здорового суспільства є: моральні авторитети, рицарі і чесні фахівці. До першої категорії належать еліти, які беруть на себе відповідальність безкорисно, наприклад, аристократи, інтелектуали, духовні діячі. А також заможні люди, які тратять гроші не на золоті унітази, а інвестують їх в освіту, культуру, інновації, що полегшує розвиток окремих громадян і суспільства в цілому. Друга категорія - це сильні люди з гідністю, які сприймають як покликання (а не як професію) захист слабшого від сильнішого, біднішого від багатшого, адептів добра від носіїв зла. До цієї категорії належать порядні правоохоронці, військові з поняттям честі і т.д. І третя – це фахові і талановиті люди, які свої здібності будуть використовувати не лише для власного розвитку чи збагачення, але й для зміцнення громадянського суспільства і держави. Цих має бути найбільше – від сільського голови до міністра.

Саме ці категорії і творять своєрідний «трикутник довіри» у суспільстві. Саме цього не було і немає в Україні. Окремі представники цих категорій, зрозуміло ж, є, але «трикутника» немає. Натомість, за роки незалежності виник, на жаль, альтернативний тріумвірат: здібні фахівці допомагають обкрадати державу багатіям, «силовики» забезпечують їм безкарність, багатії платять одним і другим.

Вони ж і становлять «трикутник недовіри»: тим, у кого є гроші, бракує культури; тим, що втілюють собою силу, бракує гідності; тим в кого є здібності, бракує совісті. І власне всі наші вибори і зміни влади відбуваються в межах цього трикутника.

Чи можна його розбити? Треба пробувати. Але значно важливішим є творити свої «трикутники довіри», суспільний консенсус, громадянське суспільство.

(Джерело - сайт Matrix)



  • FaceBook коментарі