» » Врата Ядрана

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

22:10, 12/10/17. VoP-tours / УА

Врата Ядрана

  • Текст
  • Фото
Врата Ядрана
У казку на ім`я Істрія мандрівникам зі сходу зовсім не обов`язково в`їздити так, як я – через словенський Копер. Є популярніший і простіший шлях через місцину, яка зветься Врата Ядрана – Брама Адріатики. Це місцина, яка поєднує істрійський півострів із гірським регіоном, званим Горскі Котар.
В`їзд з цього напрямку супроводжується ефектом несподіваного (а часто й сподіваного, але від того аж ніяк не менш приємного і захопливого) потрапляння в чарівну країну. Особливо гостро це відчувається десь ранньою весною, коли їдеш зі сторони Заґреба, а навколо гори, ліси ще з залишками снігу, сірі хмари, дощ. Зі збільшенням кількості тунелів, терпець починає уриватися, очікування стає нестерпним. І от раптом.
Після виїзду з останнього із низки тунелів – Trsat – 832 метрів довжини, перед мандрівником відкривається зовсім інша перспектива: сонячний край з величезною Рєчською затокою внизу і курортними містами й селами, якими всіяні схили, що спадають зусібіч до моря. Перший, що зачіпає погляд на пагорбі зліва, середньовічний Трсат з руїнами замку.
Та найбільше враження, звісно ж, справляє Рієка – ліниве, сонне приморське місто в підніжжі пагорба, яке ніжить у сонячних променях свої старі кам`яні плечі теплих кольорів. Хорватське місто, яке було під владою різних народів, але завжди почувало себе вільним. Саме тут у 1919 році італійський поет, революціонер й ідеологічний фашист Габріеле Д`Аннунціо спробував реалізувати свій утопічний проект Республіки краси – Республіка Фіуме. Там він проголосив себе депутатом краси (deputato della bellezza) і висунув лозунг fatica senza fatica – «праця без втоми». Кажуть, що там він влаштовував постійні паради і урочистості, зловживав опіумом і вином, розгулював наголяса з симпатичними і розпусними дівками, такими ж голими, підпитими і обдовбаними, як він. Гарна, мабуть, була республіка. Втім, може це і не правда. Але правдою є те, що Рієка дуже гарне місто і варте окремого поважного опису.
Над Рієкою є обладнане місце, де охоче зупиняються автомобілісти. Крім вигод, заправки і кафе, це місце вартісне ще й неабияким краєвидом на затоку і місто. В якусь мить здається, що вся ця краса, історія й романтика лежать біля твоїх тільки ніг. Так триває недовго, але ця мить потрібна мандрівникові, як ковток гарячої кави в студінь чи – холодної мальвазії в спеку.
Так стояв би і стояв, але треба їхати. Якщо з`їхати з автобану і рухатись вздовж побережжя, то ця казка супроводжуватиме аж до Лабіна, а звідти до Пули. Та, якщо далі продовжувати подорож швидкісною трасою, то через якийсь час опинишся вже в дещо іншій казці. Як і більшість казок, ця нова починається з чогось тривожного. Наприклад, з несподіваного зникнення сонячної країни і потрапляння в непроглядну темряву. Тобто із в`їзду у тунель Учка, довжиною в 5062 метри. Ця зміна, як кара за гріхи намірені й ненамірені, як нагадування, що все так не буде, що все минає. П`ять кілометрів і шістдесят два метри – це справді багато, навіть на колесах.
Для мудрого достатньо часу на роздуми, на рефлексії, на асоціації. За цим заняттям час минає трохи швидше. Тупому важче, але що вдієш – тупість теж має свою ціну. Терпіння.
На вильоті з Учки потрапляєш в декорації невисоких лісистих гір, де-не-де поплямованих городами і виноградниками. На деяких пагорбах видніються мініатюрні містечка чи села з гострошпилими кам`яними дзвіницями церков. Від них віє середньовічною романтикою, яка так манить мандрівників, а ще – загубленістю і богомзабутістю. Перше враження – правдиве, друге – оманливе. Нога романтичного мандрівника ступає сюди і то не так вже й рідко. Тому й ми сюди ще повернемося.
  • FaceBook коментарі