» » Вишиванка і капіталізм

Про мене

Публіцист і письменник, полеміст і фейлетоніст, дотепник і мізантроп.
А також – полонофіл, юдофіл, германофіл, панхорватист.
Галицький націоналіст
зі схильністю до українофобії.
Деталей вам краще не знати.

12:07, 07/07/18. Тексти / УА

Вишиванка і капіталізм

Вишиванка в Україні переживає свій розквіт. Капіталізм у світі йде до занепаду. Тріумф вишиванки – це явище обнадійливе. Імовірний крах капіталізму – явище загрозливе. Навіть не хочеться такі два різні поняття ставити поруч. Але проблема в тім, що обидва вище згадані процеси, насправді, є тісно пов’язаними.
Більше, ніж сто років тому капіталізм мався цілком добре і хотів – ще краще. Для цього йому потрібні були колонії, зокрема і в якості зовнішніх ринків для вирішення проблеми надвиробництва і вкладення капіталів. Коли в середині ХХ століття капіталістичні країни відмовилися від більшості своїх колоній і при цьому аж ніяк не збідніли, виникло питання: чому? Все просто – замість зовнішніх ринків вони зуміли відкрити нові ринки у власних країнах. Нові внутрішні ринки у тому сегменті суспільного життя, який раніше вважався неринковим.
Візьмімо як приклад – вишиванку. Домашнє вишиття, якому, як твердять ентузіасти цієї справи, понад тисячу років, завжди мало індивідуальний характер. Вишивальниці, які готували своєму нареченому чи дітям сорочки або рушники, вкладали начебто у свої взори і «генетичний код», і «формулу вічного кохання», і «магічні заклинання щастя» і т.д., і т.п. – все з думкою про одну конкретну людину. Тому й не були масовими.
Інша справа тепер. Сорочками-вишиванками забиті крамниці і базари, вишиванка – це і «найкращий подарунок» на всі випадки життя, і «прикольний» наряд для улюбленого песика, і патріотична уніформа, і неодмінний музейний експонат для сільської та шкільної краєзнавчої кімнати. Потреба в вишиванках раптово зросла – чим більше вишиванок, тим краще.
А що таке вишиванка, як продукт? Матеріал (полотно, голка, нитка) і робота. Нові робочі місця – виготовлення, доставка, реклама, продаж – і надходження до бюджетів: оренда торгового місця, податки. Потім, купивши і поносивши, її бажано іноді прати (вода, електрика, порошок, пральна машинка), а також зробити селфі в вишиванці (телефон з камерою, оператор мобільного зв’язку, інтернет), крім того її треба акуратно зберігати (засіб від молі, додатковий вішачок у шафі). А тепер помножмо всі ці видатки на умовний мільйон людей, котрі після подій на київському Майдані восени і зимою 2013/2014 рр., відчули раптову потребу носити вишиванки. Чи то підчас екскурсії до Львова, чи то на День вишиванки, чи на Шевченківські роковини, чи на вшанування або похорони героїв, чи на перше вересня або випускний у школах, в вишах. Це ж не про один мільйон йдеться.
А ще ж є вишиванкові елементи декору – наліпки на автомобілі, поліетиленові пакети, оформлення торгових брендів і вивісок магазинів та ін. Ціла індустрія. Отже, з того моменту, коли вишиванка втратила свій магічно-індивідуальний характер і стала масовою продукцією – вона стала окремим сегментом ринку товарів та послуг.
Звичайно ж, сама вишиванка на окремий внутрішній ринок, мабуть, не тягне – для капіталізму, гадаю, це надто дрібно. Але вона може бути цілком пристойним сегментом якогось більшого ринку, наприклад – ринку патріотизму. Так, звучить огидно. Адже патріотизм – це для когось святе почуття, майже релігія, а тут раптом – «ринок». Та що ж вдієш, коли український капіталізм (не перший і не останній) навчився витягати гроші від громадян з використанням їхніх почуттів, переконань, фантазій etc.
Тут варто згадати і ще один сегмент цього «ринку» - національних символів: прапори, тризуби, значки, сам тільки зріст виробництва та продажу жовтої і синьої фарб чого вартує. А ще вшанування національних героїв – пам’ятники і меморіальні дошки, портрети і популяризаторська література, музеї, премії, фестивалі в їхню честь. Не забуваймо й про шалики та футболки різних національних збірних. Ну і багато різного.
Відродження мистецтва й мови – з тієї ж серії. Показовим є кіновиробництво. В капіталістичному світі кіно приносить великі прибутки і становить важливий сегмент ринку, то ж і український капіталізм мав би на ньому заробити. Але, якщо в Україні роблять кіно, скажімо чесно, погане, то на ньому за ринковими механізмами не заробиш, бо глядач не «купуватиме». Але патріот купить – збір коштів на розвиток національного кіно, організовані походи в кінотеатри, безкоштовна реклама силами ентузіастів. Американцям і не снилося. Тоді й державні гроші можна на нього витратити без очікувань повернення – це ж патріотично.
Капіталізмові постійно потрібні гроші, багато грошей, гроші є його суттю. Як їх витягнути від громадян бідної країни, більшість з яких живуть на пільгах, на кредитах, на соціальній опіці, на заробітчанських подачках, на допомозі благодійників? Так - продавши тим з них, хто вважає себе патріотом, почуття виконаного (щиро чи задля годиться) патріотичного обов’язку. Прекрасний бізнес: практично нічого не вкладаєш, а отримуєш прибуток, як своєрідний податок на патріотизм.
Тому патріотизм повинен ширитися, розвиватися і міцніти. Всіх, хто не бере участі у цих процесах, треба оголошувати не-патріотами; всіх не-патріотів потрібно ганьбити і переслідувати, щоб вони зникли як клас. Адже перед патріотами ще стоять великі завдання, на вишиванках все це не закінчиться.
Запитаймо себе, наприклад, що станеться з набудованими бандитським способом і на спекулятивному капіталі багатоповерхівками у різних містах? Невеликий процент багатих українців будує собі «версалі». А основна маса перебуває на порозі виживання, або в ситуації дуже туманних перспектив. Хто ж за таких обставин купить стільки квадратних метрів? Можна припустити, що в багато цих квартир вселяться люди, які або заслужили героїчною боротьбою, або отримають як компенсацію за страждання родичів, або просто – бо держава, регіональне самоврядування чи місто зроблять їм таки подарунок зі співчуття. Адже ми патріоти і повинні помагати нашим героям, жертвам і просто бідним, які н здатні купити собі нове житло. В будь-якому разі за більшість із цих квартир заплатять всі мешканці країни, оскільки ці гроші будуть або з державного, або з місцевого бюджетів. А прибуток з цього отримає їх хто? – Так, наш рідний капіталізм, котрий будував з порушенням всіх людських законів і божих прав, інвестував всупереч економічній логіці, бо знав, що гроші йому поверне з прибутком «внутрішній ринок», в даному випадку «патріотизм».
Звичайно ж, можна засумніватись, чи пройде такий номер? Ну пройшов же з Приватбанком, коли спекулятивний капітал витягнув собі півтори сотні мільярдів гривен, а проблеми переклав на державу, тобто на всіх нас – її громадян. І що – постраждав хтось із капіталістів? Спробуйте ще про це пофантазувати у галузях, які вам ближчі у професійному сенсі.
Та тут головне, щоб ми зрозуміли суть справи: коли індивідуальне і сокровенне, у що ми вкладаємо душу, стає масовим і таким, що приносить комусь гроші, треба зав’язувати з маніфестаціями патріотизму (а також – віри, здорового способу життя, успішності тощо). Отже, коли наступного разу одягатимете вишиванку «з конвеєра», щоб піти на організований невідомо ким і невідомо для чого «день вишиванки», то пам’ятайте – це немає нічого спільного з патріотизмом. До такої ситуації більше пасує дещо перефразований відомий вислів: «Це капіталізм, дурнику вишиваний».

  • FaceBook коментарі